«Їсти не планує починати». Політв’язень Михайло Крігер вже місяць тримає голодування
Політв’язень Крігер проти системи: місяць без їжі у боротьбі за людську гідність
«Відчайдушний крок людини, позбавленої елементарного людського спілкування та гуманного ставлення» — так описала у своєму листі до начальника виправної колонії №5 у Наришкіно Орловської області голодування Михайла Крігера вокалістка гурту Garbage Ширлі Менсон. Активіст із тридцятирічним досвідом, борець за права політв’язнів і противник війни в Україні бореться за те, щоб його звільнили з примусової ізоляції. Він пройшов 13 днів сухого голодування. Нині Крігер знову почав пити чай, але голодування не припинив.
Про це йдеться у матеріалі BBC.
«Або я помру тут, на ваших очах!»
«Загальмована міміка і мова, нечіткий погляд. Гуляти годину на день уже не може — через 20 хвилин просить завести його назад», «полощить рот водою, робив це й під час побачення, інакше важко говорити» — так описують 65-річного активіста Михайла Крігера його рідні та захисники.
Крігер оголосив голодування 25 вересня. З 10 жовтня він перейшов на сухе голодування. 23 жовтня знову почав пити воду та солодкий чай. Чоловік домагається, щоб його звільнили з ізоляції й повернули в загін. Їсти він не планує.
За два місяці Крігера тричі відправляли до штрафного ізолятора (ШІЗО). Але коли чергові 15 діб закінчилися, його примусово залишили в «безпечному приміщенні», пояснивши це тим, що нібито в загоні йому загрожує небезпека.
Фактично це «безпечне приміщення» виявилося тим самим ШІЗО, тільки без відстебнутої від стіни койки. Після оголошення голодування Крігера знову «перевели» в ШІЗО — тобто знову прикували койку, нібито за те, що він на неї ліг.
Зараз Крігер і далі перебуває у так званому «безпечному приміщенні» — тобто в одиночній камері з обмеженнями, зокрема на телефонні дзвінки.
«Вони вигадали аргумент, що нібито Михайлу загрожує небезпека, — пояснює «Бі-Бі-Сі» керівник проєкту «Підтримка політв’язнів. Меморіал» Сергій Давидіс (влада росії оголосила його «іноагентом»). — Це надумано. Сам Михайло вважає, що жодної небезпеки немає».
За словами Давидіса, нині в росії це стало одним зі способів тиску на політв’язнів.
«Йдеться насамперед про людей, які не піддаються тиску, не зрікаються своїх переконань і досить переконливо їх відстоюють», — каже Давидіс.
Сам Крігер — «абсолютно соціальна людина», розповідає він. «Без сумніву, ізоляція призводить до соціальної депривації, моральних і психологічних страждань. І навіть якщо формально це не вважати тортурами, це дуже близьке до цього явище», — зазначає Давидіс.
Раніше Крігер писав із тюрми, що вважає голодування винятковим заходом:
«Вважав і вважаю, що це крайня, відчайдушна акція — ніби смертельна атака камікадзе. Тобто ув’язнений заявляє: «Або буде по-моєму, або я помру тут, на ваших очах!»
«Свобода — іноді навіть із перебором»
«Якось я вдень прилягла поспати, — розповідає Катерина, донька Михайла Крігера. — Моя професія, рієлтор, дозволяє мені керувати своїм графіком. Діти хотіли грати в приставку, я не дозволила, бо це шумно. І ось вони прийшли до мене в спальню з плакатами (вгадайте, хто навчив їх боротися за свої права): “Вимагаємо звук”, “Звук у приставку”. Ця свобода слова завжди була в нашій родині. Є вона і в моїх дітей. Навіть із перебором, часом. Дякую мамі й татові».
Михайло Крігер брав участь у протестах ще з 1990-х — у фільмі «Радіо Свобода» (визнане в росії «небажаною організацією» і внесене до реєстру «іноагентів») він згадував, як чергував біля Білого дому. Протестував проти війни в Чечні й «справи ЮКОСу». Був учасником підмосковного «Меморіалу» (забороненого і ліквідованого владою рф).
У 2000-х Крігер входив до складу громадської спостережної комісії, яка контролювала дотримання прав ув’язнених.
«Вихід на вулицю я вважав не лише правом, а й обов’язком громадянина — на захист своїх громадянських прав. Часто змушував себе це робити, долаючи лінь, втому та інші обставини», — сказав він у своєму останньому слові в суді.
Після анексії Криму й початку війни на Донбасі Крігер регулярно виходив на пікети на підтримку України. Багато років чергував біля меморіалу Борису Нємцову на Великому Кам’яному мосту. У 2019–2020 роках стояв у пікетах на підтримку політв’язнів у «московській справі».
У приватному житті Крігер був будівельником, у молодості працював на БАМу, де познайомився з першою дружиною, яка згодом померла від раку. Керував екскаваторною фірмою в москві, допомагав біженцям з Чечні та України, опікувався сімейним дитячим будинком.
Учасник «Союзу солідарності з політв’язнями», він більше десяти років збирав гроші на мітингах на підтримку переслідуваних. «Психологічно далеко не кожен може ходити з коробкою для пожертв у натовпі. Михайло завжди це робив — відкрито, щиро, ефективно», — згадує Давидіс.
У 2022 році сам Крігер став політв’язнем.
«Громадянська позиція — передусім антивоєнна»
Підставою для його арешту став пост у фейсбуці 2020 року, де він згадав 17-річного анархіста Михайла Жлобіцького, який підірвав себе біля будівлі УФСБ в Архангельську у 2018 році.
Крігера звинуватили в «виправданні тероризму» — як і щонайменше 55 інших людей у росії, котрих переслідують за подібні публікації, повідомляє «ОВД-інфо» (визнане «іноагентом»). Згодом додали ще один епізод за цією ж статтею, а також обвинувачення у «закликах до насильства щодо державного діяча — президента росії володимира путіна».
«Ми впевнені: звинувачення Михайла Крігера у виправданні тероризму через пост дворічної давності — лише привід для переслідування. Справжня причина — його чесна, безстрашна й антивоєнна громадянська позиція», — заявили в «Меморіалі».
Крігер вийшов на пікет проти вторгнення в Україну ще 20 лютого 2022 року, за кілька днів до початку війни. Його заарештували на 10 діб. Після звільнення 6 березня він знову вийшов на антивоєнний протест на Манежній площі.
Під час суду брат Павло згадував: «Ми народилися в Дніпропетровську. Коли почалися бойові дії, я був у шоці. Люди виходили протестувати — і ми теж. Я хотів просто постояти, але Михайло почав співати гімн України. Його затримали, я вирішив підтримати і теж заспівав. Мені дали 20 діб».
Крігер співав українські пісні й у суді — «Браття українці» та «Червона калина». На прохання поліцейського «потихіше» відповів: «А я вже все заспівав».
«Мене переслідують за мою спершу антивоєнну, а тепер і відверто проукраїнську позицію, яку я не приховую, а навпаки — демонструю при кожній нагоді. Я вважаю цю війну тим рідкісним конфліктом, у якому правда повністю на боці однієї сторони. І ця сторона — українська», — сказав він у суді.
У травні 2023 року суд засудив Михайла Крігера до семи років позбавлення волі.
